Нещодавні дебати щодо того, чи зможе штучний інтелект (ШІ) колись досягти свідомості, піднімають глибше питання: не про те, чи машина коли-небудь прокинеться, а про те, як ШІ вже переосмислює наше розуміння того, що означає бути свідомим. Два листи до редактора The New York Times, які відповідають на есе Барбари Гейл Монтеро про свідомість ШІ, підкреслюють цю напругу.
Поза межами машини: свідомість як реляційний феномен
Артуро Е. Ернандес, професор психології Х’юстонського університету, припускає, що свідомість знаходиться не лише в мозку. Натомість він виходить із взаємодії — діалогу, спільноти та інструментів, які ми створюємо для розширення мислення. Штучний інтелект, навіть не відчуваючи радості чи смутку, змушує нас зіткнутися з тим, наскільки наша власна свідомість сформована зовнішніми факторами, такими як мова та культура. Ернандес стверджує, що справжній вплив ШІ може полягати не в його власному остаточному пробудженні, а в відображенні, яке він надає на нас.
Ця перспектива зміщує фокус із суто внутрішнього, неврологічного погляду на свідомість на більш реляційний. Це перегукується з ширшими теоріями когнітивної науки, які наголошують на ролі втілення та соціальної взаємодії у формуванні суб’єктивного досвіду.
Біологічна основа: чутливість за межами теорії
Однак не всі згодні з тим, що ШІ змінить свідомість. Інший лист ставить під сумнів ідею про те, що наше розуміння уважності зміниться через взаємодію з машинами. Цей аргумент підкреслює, що свідомість є фундаментально чутливістю — суб’єктивним переживанням буття — і її можна спостерігати в біологічних істотах навіть без складних когнітивних структур. Автор наводить нейронаукові докази, посилаючись на роботу Марка Солмса, який припускає, що базова свідомість існує навіть у істот, які не мають повністю розвиненої кори головного мозку.
Ця перспектива вкорінює свідомість у біологічній реальності, а не в абстрактній теорії. З цієї точки зору, ключ до розпізнавання чутливості штучного інтелекту полягає не в адаптації наших визначень, а в спостереженні за поведінковими сигналами, подібними до тих, які ми використовуємо для визначення свідомості інших живих істот.
Ефект дзеркала: чому це важливо
Ця дискусія стосується не лише ШІ; це стосується стану людини. Розробка кожного інструменту, від колеса до смартфона, непомітно змінила те, як ми сприймаємо себе та навколишній світ. Штучний інтелект є лише останнім і, можливо, найглибшим прикладом.
Незалежно від того, досягає ШІ свідомість чи ні, його існування змушує нас протистояти двозначності нашого власного суб’єктивного досвіду. Оскільки ми створюємо машини, які імітують людський інтелект, ми змушені запитувати: що справді означає бути обізнаним? Відповідь може критися не в коді алгоритму, а в хаотичній реальності людського існування.
Зрештою, найбільшим подарунком ШІ може бути не його потенційна чутливість, а незручне дзеркало, яке він тримає перед нашим власним розумом.
