Десятиліттями величезні простори відкритого моря — океанські території за межами національної юрисдикції — функціонували як здебільшого нерегульований простір, вразливий до надмірного вилову, забруднення та експлуатації. Але 17 січня стався доленосний зрушення: набув чинності Міжнародний договір ООН у відкритому морі, який встановив обов’язкове міжнародне право для країн-учасниць. Ця угода знаменує собою вирішальний крок до скоординованого збереження найбільшого загального ресурсу планети.
Проблема відкритого океану
Відкрите море займає майже половину поверхні Землі, але менше 1% його класифікується як зони з високим ступенем охорони. Ця «нічийна земля», як описала її океанограф Сільвія Ерл, історично не мала ефективного нагляду, що дозволяло неконтрольовану комерційну діяльність. Широко поширений надмірний вилов риби, причому 82% промислових запасів риби виснажуються швидше, ніж їх можна поновити. Існуючі регулюючі органи, такі як Міжнародна морська організація та регіональні організації з управління рибальством, діють ізольовано, не справляючись із взаємопов’язаними загрозами для морського біорізноманіття.
Що змінює договір?
Договір про відкрите море встановлює нові рамки для управління цим спільним простором. Замість заміни існуючих органів влади, він спрямований на їх інтеграцію, зосереджуючись на чотирьох ключових сферах:
- Морські охоронювані території (МОР): Договір дозволяє створити глобальну мережу МОР у відкритому морі, забезпечуючи екологічно репрезентативний захист. Це життєво важливо, оскільки дві третини океанів знаходяться за межами національних кордонів.
- Оцінка впливу на навколишнє середовище (EIA): Будь-яка діяльність, яка може завдати шкоди морським екосистемам, наприклад промислове рибальство, тепер підлягає обов’язковій оцінці, оприлюдненню та моніторингу.
- Споділ вигод: Договір розглядає питання експлуатації генетичних ресурсів відкритого моря шляхом забезпечення справедливого розподілу вигод, особливо для країн, що розвиваються. Це включає фінансування морської науки та програм управління морськими природоохоронними засобами.
- Розвиток потенціалу: Визнаючи фінансові та технологічні бар’єри, з якими стикаються багато країн, угода надає пріоритет розвитку потенціалу та передачі технологій для забезпечення справедливої участі в управлінні та правозастосуванні.
Чому це важливо?
Договір не пропонує миттєвих рішень: незаконний вилов риби не припиниться відразу, а потепління океану триватиме. Але він запроваджує необхідні правові та інституційні механізми для ефективного захисту. Механізм «очищення» для звітів ОВНС сприяє прозорості, дозволяючи науковий огляд і запобігаючи прихованій шкоді. Усуваючи прогалини в управлінні, угода перетворює «за межами національної юрисдикції» із синоніму «поза межами управління» на територію із застосовними правилами.
Договір уже ратифікували 145 країн, хоча США його підписали, але не ратифікували. Ця значна коаліція свідчить про прихильність до нової ери управління океаном.
Відкрите море є не лише екологічною проблемою; це найбільше суспільне надбання планети та важливе джерело генетичної інформації з комерційним потенціалом. Договір має на меті збалансувати експлуатацію та збереження, гарантуючи, що ці спільні ресурси приносять користь усім країнам.
Договір про відкрите море є нагадуванням про те, що навіть у розколотому світі міжнародна співпраця може призвести до конкретних екологічних здобутків. Хоча проблеми залишаються, ця угода закладає основу для захисту океанів, ресурсу, який належить кожному.
