Архіви — це не просто запорошені кімнати, набиті старим папером. Це організовані сховища документів, створених чи одержаних організаціями — урядами, підприємствами чи установами — під час їхньої повсякденної діяльності. Ці документи зберігаються їх творцями чи правонаступниками, що забезпечує безперервний ланцюжок доказів. Сучасна концепція архівної справи сформувалася наприкінці XVIII століття завдяки створенню національних та відомчих архівів у Франції.
У Сполучених Штатах федеральний уряд узаконив цю практику, створивши Національний архів у 1934 році. На цю установу було покладено завдання щодо зберігання виведених з активного обігу документів федерального уряду. Десять років пізніше Закон про федеральні архіви 1950 дозволив створення регіональних сховищ документів, децентралізувавши зберігання історичних даних. Кожен штат США підтримує власну архівну агенцію, створюючи багаторівневу систему ведення документації.
З розвитком XX століття поняття «архів» значно розширилося. Архівісти почали керувати документами, які створені за допомогою нових технологій. До них увійшли комп’ютерні цифрові файли та кінофільми поряд з традиційними діловими та інституційними документами. Роль архівіста змінилася: від простого зберігання фізичних коробок перейшла до збереження складних медіафайлів різних форматів. Ця еволюція гарантує, що цифровий слід сучасного суспільства не буде втрачено з часом.
